Урок патріотизму
Тема: Вона на світі
одна – єдина,
Ненька Україна.
Мета: розширити і поглибити поняття громадянськості; виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю.
Обладнання: аудіо запис пісні Т.Петриненка «Україна», картинки.
Хід заняття
Учитель поділяє дошку на дві
половини і просить учнів назвати різні епітети до слів «Батьківщині» і «мати».
Наприклад, Батьківщина – щира, добра, ніжна, любляча, захищаюча. Мати -
ласкава, добра, ніжна, любляча, чуйна,
співчуваюча. Учні називають слова,
вчитель записує їх на дошці.
Слово вчителя.
Україна – це земля, де ми
народилися і пишемо, де живуть наші батьки, де наші предки. Це наша мати –
Батьківщина.
Вправа «Мікрофон».
А як ви відповідали б на
запитання: «Маленька Україна чи велика?»
Слово вчителя. Так, на це запитання важко дати
однозначну відповідь. На зеленій кулі є
країни-гіганти, які займають величезну територію, - це Австралія, Канада, Китай, Сполучені Штати Америки. За
кількістю населення до найбільших країн світу належить Китай та Індія.
Є на нашій планеті й зовсім
маленькі країни – і за площею території,
і за кількістю населення. Наприклад, князівство Монако займає площу менше за
два квадратні кілометри і налічує менше ніж 30 тисяч осіб населення. У
масштабах України це невелике містечко, райцентр.
України за світовими мірками і не
велика, і не маленька. Однак серед країн Європи (якщо не брати до уваги
європейську частину) наша країна має найбільшу територію - 603,7 тис км2. Із заходу на схід
вона простягається на
Крім того, живуть у нас
представники більш ніж ста національностей. А мільйони українців живуть в інших
країн світу.
Виступ учня-читця.
1-й учень.
На білому світі є різні країни,
Де ріки, лісі і лани…
Та тільки одна на землі Україна,
Та тільки одна на землі Україна,
Де ми її доньки й сини.
Усюди є небо, і зорі скрізь
сяють,
І квіти усюди ростуть…
Та тільки оду батьківщину
Ми маєм… її Україною звуть.
Слово вчителя.
Так, у кожного одна батьківщина і
кожний має любити її. Давайте зараз поговоримо про те, що являє собою наша
Україна, що є в неї визначного, знаменитого, милого і рідного; за що її можна
любити.
Виступ учнів-читців.
2-й учень. Україна – це прекрасна, чудова земля, яка розкинулася на тисячу кілометрів із заходу на схід і на
сотні кілометрів із півночі на південь.
На такий визначеній території й
велика різноматність природи: тут є і гори, і низовини й балки, і яри, і
багато-багато великих і малих річок. Наша Україна розташована в центрі Європи.
Через усю Україну з півночі на південь протикає могутній Дніпро – одна з
найбільших річок Європи. На берегах
Дніпра розкинувся красень – Київ – столиця нашої держави. З півдня Україну
омивають моря – Чорне й Азовське.
3-й учень. З півдня Україну
омивають моря – Чорне й Азовське. На заході здіймаються у небо вершини Карпат,
а на півдні розкинулися Кримські гори.
Густі ліси на півночі – це Поліття. А далі на південь природні пейзажі
поступово змінюються, переходячи у
вільні степи. Ось така дивовижна природа нашої України.
Бесіда. Кожна людина – патріот своєї держави, її свідомий громадянин. Як ви
розумієте значення цього слова «патріот»? (Патріот – це людина, яка любить свою
Вітчизну, віддана своєму народові).
А що означає слово «громадянин»? (Громадянин
– той, хто належить до постійного населення
якої-небудь держави, користуїться її правами і виконує обов′язки, встановлений законами цієї
держави. Кожний справжній громадянин – це патріот, який працює на благо своєї
країни, борется за її незалежність, щастя і процвітання).
Чи може школяр відчувати себе
справжнім громадянином своєї вітчизни, її патріотом? Що для цього треба робити? (Головне завдання
школярів – оволодівати знаннями, щоб у майбутньому давати користь своєї країни).
Слово вчителя.
Послухайте байку Леоніда Глібова
«Бджола й мухи».
Хтось мухам набрехав,
Що на чужині краще жити,
Хто щастя тут не мав.
Наслухались дві Мухи того дива.
«Тут, - кажуть, - доля нещаслива,
Покинемо, кумо, Україну –
Нехай їй хрін!
Та помандруймо на чужину,
Аж до веселих тих долин,
Де доля кращая вітає
І, може, плаче, нас підучи…
Зими там, кажуть, не буває, -
Гуляй, безпечно живучи!»
Так одна Муха – цокотуха
Базікала з кумою вдвох, -
Коли поглянуть на горох –
Сидить Бджола та й мовчки слуха.
«Здоровенькі були! –
Обидві Мухи загули. –
От добре, що зустрілись з вами…
Ануте й ви збирайтесь з нами!»
На це Бджола сказала їм:
«Шкода! Я рідну Україну
Не проміняю на чужину,
Нехай це щастя вам самим».
«Ось годі, не кажить!
Жили ми тут – добре не знали,
Бодай би так не жить!
Не то пани, селяни –
Усяке шкодить нам;
Щодня таке життя погане, -
Колись так буде й вам!»
«Ні, я цього не сподівалась, -
Сказала їм Бджола. –
Мені жалоба скрізь була,
Бо я без діла не тиняюсь,
А вам – однаково, що тут, що там:
Ви ні на кого не жалкуйте;
Обридло тут – туди мандруйте
На втіху павукам».
Запитання до учнів. Чому не застаріла байка, написана сто років тому? Як
би ви спробували переконати мух?
Заключне мова вчителя.
Людина без Батьківщини, що
соловей без пісні.
За рідний край життя віддай.
Кожна рослин на своєму корені
росте.
Кожна людина – це переліст
своєї держави, її свідомий громадянин. Ви – громадяни України, і саме вам
належить її майбутнє.
Усний
журнал
«Народні промисли та ремесла України»
Мета: ознайомити учнів із
різноманітними народними промислами та ремеслами України; виховувати естетичний
смак, здатність відчувати красу, викликати зацікавленість і бажання навчитися
вишивати, виготовляти витинанки, поробки зі шкіри тощо.
Обладнання:
ілюстрації з вишиванками, витинанками, виробами народних ремесел України;
рушники, серветки, скатерті тощо.
Хід
заходу
Учитель: Доброго дня, діти!
Сьогоднішній усний журнал присвячено народним промислам та ремеслам
України.
Україна завжди славилася своїми декоративно-прикладним мистецтвом. До наших днів дійшли численні вироби народного мистецтва: вишиванки, одяг, декоративне ткацтво, художня кераміка, різьблення, вироби зі шкіри, металу тощо, які вражають своїми високими художніми якостями. Отже, давайте відкриємо першу сторінку нашого журналу, яку присвячено української вишиванці.
І сторінка «Українська вишиванка».
Учитель: Вишиванка – поширений
вид декоративно прикладного мистецтва, у якому узор та зображення виконується
ручним або машинним способом на різних тканинах, шкірі та інших матеріалах,
лляними, шовковими, вовняними нитками. А ще можна вишивати бісером, перлами,
коштовним камінням. Зразки найдавнішої вишиванки можна побачити в музеях
Європи, а пам’ятки української вишиванки – у музеї народно-прикладного
мистецтва у Києво-Печерської лаврі.
Орнаментальні мотиви українських
вишивок дуже різноманітні. Їх можна поділити на три основні групи: геометричні,
рослинні, тваринні.
Геометричні орна метри дуже
прості: це кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (показують
зразки вишивок).
В основі рослинного орнаменту
лежить прагнення перенести на вишивку красу природи. Тут можна побачити
виноград, хміль, барвінок, дубове листя,
троянди тощо.
У вишивках тваринних орнаментів
часто зображають: із птахів – голубів, зозулю, півня, сову; з комах - метелика,
павука, муху; з тварин – коня, зайця, рибу, жабу.
У різних регіонах України можна
побачити свої орнаменти та кольори вишивок. Наприклад, подільська вишивка
особливо багата на візерунки геометричної форми: ромби, трикутники, завитульки.
У цих вишивках переважає один колір чорний з більшим або меншим вкрапленням червоного,
синього чи зеленого.
На півдні Тернопільщини типовою є
вишивка вовняними нитками зі згущеними стібками: окремі елементи обводяться
кольоровими нитками, що забезпечує кольоровий ефект та високий рельєф.
На Поліссі для вишивання
використовували лляні, конопляні і шерстяні нитки. На Галичині вишивали шовковими, срібними, золотими та
металевими нитками, використовували муліне, бісер, сон’ях, ґудзики, коралі
тощо.
Вибір ниток для вишивання залежав від сукна і полотна, на якому вишивали, а вибір кольору – від мотивів і призначення одягу. Так, наприклад, червоний колір означав квіти, любов; зелений – зелені трави, буяння природи; блакитний – чисте, безхмарне небо; чорний – смуток, журбу; жовтий - колосся у полі. Так само кольори мали свої призначення для людини. Чоловічі кольори - це чорний, зелений, фіолетовий, жовтий, жіночі - блакитний, червоний. Майже у кожному регіоні України поряд із вишиванкою вироби оздоблювали мережкою. Мережка виконувала функції з’єднувального шва. Глибокі й різноманітні художні традиції української вишивки. Вони міцно пов’язані з давніми повір’ями, звичаями та обрядами, багаті стародавніми мотивами, своєрідними знаками – символами, так званими оберегами. Саме вони мали оберігати від злих духів, тому ними прикрашали одяг і дорослих, і малих.
ІІ сторінка «Вироби народних умільців»
Учитель: Серед народних промислів
в Україні важливе місце посідають
різьбярство, кушнірство, мосяжництво гончарство, ткацтво, плетіння. З деякими
ремеслами ми з вами зараз ознайомимося.
Різьба по дереву, різьбярство,
дуже розповсюджені на Гуцульщині. У гірських районах Карпат, багатих на ліси з
різними породами дерев, різьба по дереву та художнє випалювання успішно
застосовувалися для оздоблення будинків, предметів побутового та мисливського призначення,
знарядь праці та предметів господарського інвентарю.
Художнє випалювання по дереву.
Найчастіше випалюванням прикрашали бондарські вироби, які виготовляли зі
смереки, сосни, ялини, берези. Випалені зображення не покривають лаком,
орнаментальне обпалювання наносять на
чисту нефарбовану поверхню дерев’яних виробів.
Останнім часом художнє
випалювання використовують для прикрашання сучасних інтер’єрів.
Кушнірство – художнє оздоблення
шкіри. Таке ремесло називають кушнірством. Вичинкою шкіри для одягу займалися
кушніри. Обробка шкіри складалася з декількох етапів: спочатку шкура
просушувалася, потім вимочувалася у ямі з водою, очищалася уламком коси, а
потім знову вимочувалася 9-12 днів у розчині з борошна, висівок і солі. Потім
шкури просушували, намащували глиною, змочували розчином і знову вимочували, а
на останньому етапі шкуру розтягували на дерев’яній рамі. Процес вичинки шкіри тривав від одного до
п’яті місяців. Зі шкіри шилося взуття, кептарі, ремені, сідла, упряж, гаманці,
тощо. Шкіряні вироби оздоблювали вишивкою, різноманітними орнаментами, бісером,
золотими або срібними нитками.
Мосяжництво – це художня обробка
металу. Особливим матеріалом для цього були латунь, мідь, срібло, мосяжна
бляха, дріт. Із бляхи гуцули виробляли різноманітними прикрасами для одягу,
кінської зброї, а також посуд, мисливське знаряддя, з дроту – ланцюжки,
оздоблювали навіть дерев’яні вироби – топорища, колодки для ножів тощо.
Гончарство здавна було одним з основних видів ремісничого виробництва на території України. Традиційним для українського гончарства є твори кераміки, різні за формою (конічні, циліндричні, кулясті), оздоблені горизонтальними, вертикальними, діагональними орнаментами, рослинними композиціями – листям, виноградом, квітами, колоссям; тваринами – рибами, птахами тощо. З гончарними виробами пов’язана велика кількість обрядів і звичаїв.
ІІІ сторінка «Витинанку вирізаю і домівку прикрашаю».
У декоративно-прикладному
мистецтві багатьох народів світу можна зустріти вироби, вирізані з паперу, які
в нас отримали назву витинанки.
Витинанка – дуже давній вид декоративно-прикладного мистецтва, який
зберігся й досі.
Колись цими паперовими прикрасами
прикрашали хати. Для витинанки використовували глянцевий папір яскравих
кольорів – червоний, блакитний, жовтий та ін.. Цей папір складався декілька
разів і вирізався орнамент. Витинанками прикрашали стіни, образи під склом,
клали їх між рамами взимку тощо. Час від часу вицвілі витинанки замінювалися
новими. Витинанки у минулому наклеювали вареною картоплею, а у ХХ ст..
переважно кріпили кнопками.
А тепер такими гарними
витинанками ми можемо прикрасити наш клас або власну домівку, подарувати комусь
на свято.
Немає коментарів:
Дописати коментар